Культура смерті чи розквіт цивілізації?

Людська природа – річ доволі вперта. Очевидні речі, якщо вони не пов’язані на пряму із імпульсом задоволення, сприймаються тяжко та туго. Дивлячись на сучасний світ пост ведичної цивілізації огортає туга за його повною протилежністю. Читаючи ведичні джерела починаєш дивуватися – наскільки влучно підібрані вислови, наскільки точно описані сенси, ніскільки досконало вибрані образи, які просто виринають із несвідомого та постають поперед очі, прямо та явно… З чим пов’язаний такий небувалий розквіт індо-арійської цивілізації? Пояснення лежить на поверхні, воно зовсім близьке і на обрії нашої досяжності. Але де взяти очі, аби це побачити?!

Складається враження, що сучасна сліпота пов’язана із загальним планом закріпачення людства. Не дивно, що теорія конспірології зародилася саме завдяки та у часи руху хіппі, що також співпав із проривом у психології…

Уявлення про таке явище як помирання, - розкрите у ведичній культурі найбільш повно. Настільки повно, що воно складає єдине неподільне ціле із уявленнями про життя. Життя і смерть виступають єдиним цілим, як дві сторони однієї медалі. Коли людина усвідомлює це досить чітко – будь-який страх відступає, так само як і будь-яке бажання здається примарним та не суттєвим.

Нещодавно нашу столицю відвідав тибетський лама, і з його вуст прозвучала цікава фраза: тибетський буддизм був привнесений до Тибету індійськими брахманами, і перетерпів досить жорсткий супротив до свого сприйняття. Настільки жорсткий, що один із правителів Тибету зміг стерти всю пам’ять про нього, і тибетським монахам для його відродження довелося знову їхати до Індії, аби зібрати відомості про нього і згодом відродити із попелища, як фенікса.

Ведична цивілізація залишила свій слід у багатьох культурах, які, на перший погляд із нею здаються геть не пов’язаними, взяти хоча б імперію Піднебесної (Китай), чи імперію Майя. Але варто лише трохи покопатися у історичних джерелах, і ця омана розчиняється, мов марево

.

І тоді, у нас, дослідників, виникає інше питання, а що ж передувало чому: уявлення про світобудову чи розквіт цивілізації, що прославляє дхарму (праведність)? Думаю, що у цьому питанні і криється розв’язка всієї колиски тієї безмежної печалі, якою просякнуте сьогоденне людство. Якщо людина знає, що вона безсмертна, але пов’язана законами карми, і від її дій залежить її майбутнє народження і життя,  чи захоче вона жити так, як живе зараз? Але це питання не матиме сенсу, якщо уявлення  про сансару (цикли народження і смерті) будуть будуватися виключно на вірі. Віра ніщо, якщо вона не підкріплена переконаннями, а переконання – найбільш переконливі, якщо пережиті особисто. Трансперсональні стани свідомості – найефективніший засіб для побудови світосприйняття. Давно забуті, закриті псевдо-науковими гіпотезами, їх цінність та суть лише починають відкриватися заново. Коло вічного повернення знову зробило свій оберт, і чи не стане це дійсно тим кроком до злотого віку, про який говориться у писаннях всіх індо-арійських культур?

Маємо сподівання, що ЦПР «Свідомий перехід» також докладе своїх коливань до цієї чарівної мелодії у вічній лілі (танок-гра) безсмертних Богів.