Переживання під час смертельних падінь. А. Гейм

Це мало б викликати здивування, але перші узагальнення досліджень свідомості на порозі смерті було здійснено людино, що за своїм родом занять з цією сферою абсолютно не пов'язаний. Мало б, проте, не дивує. Історія знає багато подібних випадків, коли ентузіасти заглядають набагато далі "професіоналів", не здатних відірвати свій погляд від традиційних уявлень. Так і тут, початок новітніх досліджень навколосмертних переживань належать швейцарському професору геології, який зіштовхнувся з ними під час дослідження Альпійських хребтів, яке ледь не коштувало йому життя.

Після цього випадку, А. Гейм (а саме про нього і йде мова) почав  збирати інформацію від людей, які опинилися  у ситуаціях, досить небезпечних для життя. Цьому процесу він присвятив весь залишок свого життя, внаслідок чого за кілька десятиліть склав збірник  спостережень та розповідей тих, хто вижив після небезпечних ситуацій. Серед опитаних, які добровільно надали свої розповіді були солдати важкопоранені на війні, будівельники та покрівельники, які падали зі значної висоти, особи, що пережили аварії при гірських роботах та на залізниці, рибалки, що ледь не потонули тощо. Але найбільш важлива частина роботи Гейма присвячена альпіністам, що були врятовані після падіння зі скель. Такий інтерес Гейма пов'язаний з тим, що його випадок також був пов'язаний з аналогічним падінням. І ось, що переповідає сам Гейм:

"Від самих перших моментів падіння я чітко усвідомив, що зараз зірвуся зі скелі, і у свідомості виникло передчуття майбутнього удару. Зігнутими на зразок кігтів пальцями я відчайдушно чіплявся за сніг, намагаючись сповільнити своє сковзання. Пальці залишали по собі кривавий слід, проте я не відчував болю. Я досить чітко відчував кожний удар головою та спиною, коли бився об виступи, і так само виразно відчув удар падіння. Проте біль як такий я вперше відчув лише кількома годинами по тому. Той потік свідомості, який згадувався мною раніше, почався під час падіння. Те, що довелося мені пережити протягом п’яти чи десяти секунд, неможливо описати протягом часу і у десять разів довшому за цей. Всі мої думки були виразними і дуже ясними, і в жодній мірі не стерлися з пам’яті, як це зазвичай буває зі снами.

Спершу я проаналізував вірогідні варіанти моєї майбутньої долі і сказав собі: «Край кручі, з якого я незабаром зірвуся, очевидно, переходить нижче у прямовисну стінку, оскільки раніше я не міг розгледіти основу скелі. Дуже важливо чи лежить там сніг, чи ні. Якщо сніг присутній, тоді у самої стінки він мав підтанути і тепер там сформувався сніговий замет. Якщо я впаду на такий замет, то можу залишитись у живих, якщо ж снігу там унизу вже нема, тоді я, безперечно, грохнусь на кам’яний  осип, і за такої швидкості падіння смерть буде невідворотною. Якщо одразу після падіння я залишуся в живих і не знепритомнію, тоді я маю відкрити свою флягу з оцетом і накрапати кілька крапель на язика. Мені не хотілося б втратити альпеншток, цілком ймовірно, що він ще станеться мені у нагоді». Тому я міцно стис його у руці.

Я подумав про те, що треба зняти та викинути окуляри, аби уламки від скелець не пошкодили мені очі, але мене так кидало, що я не міг зібратися та виконати необхідні для цього рухи рукою. Тоді частина моїх думок  звернулася до тих, хто залишився на вершині. Я сказав собі, що після приземлення, не залежно від того, наскільки серйозними будуть мої травми, потрібно буде одразу гукнути товаришам із дружніх почуттів, що зі мною  все добре. Тоді мій брат і троє друзів зможуть оговтатися від шоку, який був викликаний моїм падінням, і розпочнуть доволі складний спуск до мене. Потім виникла думка, що я тепер не зможу прочитати свою першу лекцію в університеті, котра за розкладом мала відбутися за п’ять днів. Я уявляв як новина щодо моєї смерті дістанеться моїх рідних, але стримав подібні думки.

Далі я побачив поперед себе все своє пройдешнє життя у різноманітті образів, немов на сцені, зі мною у головній ролі. Все було перетворено, немов осяяне якимось небесним світлом, і уявлялося невимовно прекрасним: без суму та горя, без тривоги чи будь-якого болю. Навіть спогади про дуже трагічні випадки, які мали місце у моєму житті, були абсолютно ясними, проте не викликали будь-якого смутку. Я не відчував ані найменшого розладу у душі – всі конфлікти перевтілились на чисту любов. Під окремі несені та гармонійні думки переважали все інше і об’єднували у єдине ціле окремі образи, і подібний до возвеличеної музики дивовижний спокій зацарював у моїй душі. Навколо простягалася чарівна блакить неба із ніжно-рожевими та ніжно-ліловими хмаринками. Я злітав до них безболісно і м’яко, і тут побачив, що лечу вже ні об що не вдаряючись, а піді мною простягається очікуюче на мене сніжне поле. Об’єктивні спостереження, думки та суб’єктивні відчуття – все це відбувалось одночасно. Тоді я почув глухий удар, і моє падіння закінчилось."

(Альберт Гейм «Нотатки про смертельні аварії».)

Безумовно, робота Гейма справила досить значний вплив на подальших дослідників, і сприяла розкриттю теми навколосмертних переживань, що раніше не висвітлювалась. Дивує лише те, що подібна тематика досить тривалий час не обговорювалась та не мала належного узагальнення. Але як би там не було, наші дослідження також тривають і ми й надалі будемо ділитися ними з Вами. Слідкуйте за нашими подальшими публікаціями.