Мандала як символ Світобудови, Самості, Цілісності та кінцевої мети (за К.Г. Юнгом)

Зрозуміти цей світ, як і кінцеву мету свого життя, без символів - є неможливим. Оскільки "це відмінне від знання і від незнання" як каже східна мудрість. Мабуть, нікому так не вдалося висловити мовою західної науки цей символізм так просто і доступно як видатному психіатрові, людині широких зацікавлень та цінностей, - Карлу Густаву Юнгу.

Сприймемо його опис та той символізм образів, що розкривається ним при описі МАНДАЛИ, адже ця тема набагато ширша, ніж може здатися на початку.

 

Мандала (зі санскрит.) означає коло. Найкращі і найбільш значущі мандали можна зустріти на території поширення тибетського буддизму. Мандалою такого типу є так звана Янтра, що вживається в ритуалі як інструмент споглядання. Вона покликана підтримувати концентрацію з допомогою до певної міри колоподібного звуження психічного поля зору на центр. Зазвичай мандала містить три кола, зафарбовані у чорний чи темно-синій колір, які повинні виключати зовнішнє і утримувати вкупі внутрішнє. Майже завжди зовнішнє коло складається із вогню, а саме – вогню, а саме – вогню concupiscentia, пожадання, із якого виникають пекельні страждання. Майже завжди на зовнішньому краю представлені жахи могильника. А всередині йде вінок із листків лотоса, які характеризують цілість як падму, квітку лотоса. Всередині бачимо щось на зразок монастирського подвір’я із чотирма воротами. Воно означає святу замкненість і концентрацію. Всередині цього подвір’я знаходяться, як правило, чотири основні барви: червона, зелена, біла і жовта, які представляють чотири сторони світу і водночас також психічні функції, про що свідчить тибетська Бардо Тодол. За цим іде, як правило, знову відокремлений магічним колом центр як сутнісний об’єкт чи мета споглядання.

Утім, цей центр розглядають дуже по-різному: залежно від вимог ритуального вжитку, рівня посвяти певного споглядальника, спрямованості певної секти. Як правило, тут Шиву представляють у його світотворчих еманаціях. Відповідно до тантричного вчення, Шива є Одним Існуючим, позачасовим у його досконалому стані. Творіння починається тоді, коли цей нерозповсюджений, точковий Шива – під значенням Шива-бінду – з’являється у вічних обіймах своєї жіночої сторони, тобто жіночого взагалі, Шакті. Тоді він виходить зі стану буття-самого-по-собі, аби досягнути стану буття-для-себе, якщо застосувати мову Гегеля.

У символіці Кундаліні-йоги Шакті подається у вигляді змії, яка три з половиною рази обвиває Лінга, тобто Шиву, у вигляді фалоса. Це є зображення можливості прояву у просторі. Із Шакті виходить Мая, будівельний матеріал для розвитку окремих речей: таким чином, вона є матір’ю дійсного світу. Він же уявляється як ілюзія, як щось існуюче-неіснуюче. Хоча він і є, та все ж зберігається у Шиві. Отож творіння розпочинається з акту розколу протилежностей, об’єднаних у Богові. Із цієї напруги, немов із потужного енергетичного спалаху, постає розмаїття світу.

Метою споглядання процесів, представлених у мандалі, є те, щоби йог прийняв Бога «всередину», тобто завдяки спогляданню він знову розпізнає себе як Бога і, таким чином, повертається з ілюзії одинокості до універсальної цілості стану Бога.

Як це згадувалося, мандала означає «коло». Існує багато варіантів поданого тут мотиву, але всі вони ґрунтуються на квадратурі кола. Їхнім основним мотивом є передчуття центру особистості, так би мовити центрального місця всередині душі, з яким усе пов’язане, яке усе впорядковує, і яке є, водночас, джерелом енергії. Енергія середини проявляється у практично непереборному примусі і прагненні стати тим, ким ми є, як і кожен організм за будь-яких обставин мусить набути тієї постаті, яка є йому істотно властивою. Цей центр ми відчуваємо і мислимо не як Я, а, якщо можна так сказати, як Самість. Хоча й центр є, з одного боку, найглибиннішим пунктом, все ж до нього, з іншого боку, належить також периферія чи довкілля, яке містить у собі все, що належить до самості, а саме – пари протилежностей, які утворюють цілість особистості. Сюди належить насамперед свідомість, а потім так зване особисте несвідоме, і , врешті, ще невизначено велика частина колективного несвідомого, архетипи якого є загальнолюдськими. Але якась їх кількість постійно чи тимчасово є включеною до діапазону особистості і завдяки цьому контакту вони набувають індивідуального відтінку, як-от, - якщо згадати кілька відомих фігу, - тінь, анімус і аніма. Хоча й самість є почасти чимось простим, а почасти все ж чимось украй складним, «conglomerate soul», згідно з індуїськими уявленнями.

У ламаїстській літературі знаходимо надзвичайно детальні приписи про те, як мусить бути намальоване таке коло і як ним користуватись. Форми і барви традиційно визначені, а тому варіанти рухаються у відносно вузьких межах. Ритуальний ужиток мандали є, власне, не буддійським, так чи так, він є чужим для прабуддизму хінаяни, і він з’являється щойно у буддизмі махаяни. (…)

Коли досягається ідеальне поєднання усіх енергій у чотирьох аспектах цілості, тоді виникає статичний стан, який уже не підлягає жодній зміні. У китайській алхімії цей стан називається діамантовим тілом, яке відповідає «corpus incorruptible» у середньовічній алхімії. Воно є тотожнм із «corpus glorificationis» у християнському баченні, а саме – із нетлінним воскреслим тілом. Отож, наша мандала показує поєднання усіх протилежносте, розміщених між Янь та Інь, між небом і землею, стан вічної рівноваги і, таким чином, несхитну тривалість.

Однак задля наших скромних психологічних намірів ми мусимо утриматися від цієї барвистої метафізичної мови Сходу. Намір цієї вправи йоги, без сумніву, є психічною зміною адепта. «Я» є вираженням одинокості. У цій ритуальній вправі йог міняє Я на Шиву чи Будду: отож, він добивається дуже суттєвого психологічного переміщення центру із особистого Я на неособисте Не-Я, що відтепер сприймається справжньою підставою буття особистості.

У цьому контексті я хотів би згадати подібне китайське основоположне бачення, а саме ту систему, на якій ґрунтується Книга Змін.

(переклад взятий з книги Карл Густав Юнг «Архетипи і колективне несвідоме», видавництво «Астролябія». – Львів. 2013. Переклад з німецької Катерина Котюк).