Чим важлива культура смерті?

Поняття «культура смерті» сприймається більшістю як щось відштовхуюче та жахливе, і асоціюється переважно із закритими сектами, на кшталт сатанинських, черепами, кістками та молодіжною масовою культурою з притаманними їй нігілізмом та зневажливим ставленням до моральності. Так, наше сучасне суспільство дійсно має подібну проблему – з одного боку повне замовчування, відштовхування такого поняття як смерть, а з іншого, як наслідок першого – висміювання будь-яких образів, що з нею пов’язані.

Та це не є ані ознаками культури смерті, ані власне самою культурою смерті, це радше – ознака її відсутності. 

Для розуміння, що ж таке є ця культура смерті, перш за все звернімося до вікіпедії: Культура (лат. Culture — «обробіток», «обробляти») — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії; історично набутий набір правил всередині соціуму для його збереження та гармонізації. 

Таким чином, з наведеного поняття можна зрозуміти, що власне культурою смерті – є вироблена суспільством протягом історії його розвитку, система понять по відношенню та відношення до такого явища як смерть, її складових, уявлень про те, що відбудеться з тілом та самою свідомістю людини після завершення нею свого циклу існування у даній фізичній оболонці.

Нажаль, українське суспільство внаслідок зрозумілих історичних процесів втратило зв’язок між поколіннями та віруваннями одвічно нам притаманними. Релігія вже не може виконувати належну їй функцію, бо відсоток, власне, віруючих є занизьким. Авторитет церкви також є пошкодженим.

Натомість, довге панування ідеології матеріалізму нівелювало будь-які історичні зв’язки із традиційним світоглядом, зокрема, і тим, що пов’язаний зі смертю.

Як наслідок маємо такий собі, - «культурний вакуум», що зазвичай заповнюється уявленнями, що беруться із голлівудських фільмів.

Людина загубилася у цьому світі, не може віднайти свого місця. Звідси і таке ставлення до оточуючого світу та свого життя, яке нагадує більше «щуряча метушня», аніж повноцінне духовне буття. Постійні пошуки задоволення у матеріальних розвагах, поєднанні із запереченням та втечею від очевидних, проте, лякаючих речей.

Чи добре це? Вочевидь, - ні. Оскільки, як наслідок маємо суспільство, яке у час, коли наближається смерть когось з близьких чи власна, - не знає що робити, до кого бігти, як заспокоювати і як до цього всього ставитися. Внутрішні орієнтири зустрічають повною порожнечею, що може призвести до глибокої психічної травми, на виправлення якої можуть знадобитися роки відчайдушних зусиль. Та цього б ніколи не сталося, якби у людини в середині були власні непохитні орієнтири, такі, які притаманні східним культурам, зокрема тим, які підтримують традицію століттями, а деякі і тисячоліттями. Мешканці сучасної Індії, зазвичай, наперед знають, що з ними трапиться після того як вони облишать свою фізичну оболонку, яку ми називаємо тілом, і що їм слід робити. У цих суспільствах культура смерті має досить значний розвиток, вона впроваджується ледь не від народження. Людина приймає участь у ритуалах, які символізують перехід від одного способу життя до іншого, що зветься символічною смертю. Смерть не здається чимось страшним, нахабним і непередбачуваним. У таких культурах, зазвичай, сформована повага до атрибутів смерті, ритуалів поховань та завершення циклу життя. Як наслідок – більше впевненості, менше фобій та перегинів у будь-який бік.

У цій групі ми спробуємо розкрити основні моменти, пов’язані зі смертю, процесом помирання, психологічними порадами для помираючих та їх родичів, надати інформацію стосовно потойбічного світу, що базується як на наукових відкриттях, спостереженнях, так і на традиційних віруваннях різних культур, вказати шлях та напрями для тих, хто не має орієнтирів, дати ті психологічні інструменти, які допоможуть сприйняти зі спокоєм та розумінням ці одвічні процеси оновлення світу.

Наша мета – сформувати культуру смерті у позитивному розумінні, заповнити прогалини у існуючій суспільній свідомості та допомогти кожному осягнути життя у всій його повноті.

Колектив Центру психічного розвитку «Свідомий перехід».