Заперечення смерті. Патологія суспільства. Погляд Е. Беккера.

Наше суспільство занадто запально намагається відволікти нашу увагу на особистісні досягнення, цілі, успіх, кар'єру, багатство. Складається враження, що за цим навіженством стоїть нездоланне бажання "жити повним життям", "скинути обмеження", "заробити на відпочинок", Але чи так це насправді? Можливо не завадить трохи холодного душу, щоб пара завзяття підняла свій погляд від землі нагору? Ось що з цього приводу думає відомий дослідник смерті, антрополог і психіатр - Ернест Беккер.

Ернест Беккер (Ernest Becker) – американський антрополог, який набув суттєві навики клінічного психіатра і психіатра-теоретика. Здійснив великий внесок у психологічну літературу, що досліджує стан помирання та смерть. Основним його твором з даної проблематики є «Заперечення смерті: погляди психіатрії та антропології» (1973 р.).

Центральною проблемою людського існування є те, що всі ми смертні і коли-небудь помремо. Не дивлячись на те, що це є саме собою зрозумілою реальністю життя, страх, пов’язаний з нею, настільки сильний та глибокий, що ми всіма можливими засобами заперечуємо смерть. Заперечення смерті є причиною практично всіх патологій, до яких схильна людина. Особливий спосіб його прояву – нарцисизм, нав’язлива потреба у визнанні власної значимості. Саме він складає «трагічну мету людини», -  відчайдушну спробу довести свою першорядну цінність у Всесвіті, бути героїчною фігурою і досягти у цьому світі більше, ніж будь-хто інший.

Будь-яку культуру можна розглядати як системи, що надають своїм членам можливість стати свого роду героями, як того вимагає «трагічність мети». Майже немає значення, яку саме форму приймає культурна система, - примітивну, магічну, релігійну чи світську, цивілізовану чи науково інформаційну. Незалежно від форми, культурна система все ще  є міфічною героїчною системою, якій люди прагнуть служити, аби досягти відчуття переваги, значення у власному житті, особливого статусу. Внаслідок цього люди вибудовують доктрини, роблять наукові відкриття, створюють твори мистецтва, здійснюють героїчні вчинки, засновують сім’ї, що вимірюються поколіннями, або й взагалі просто всіма зусиллями прагнуть досягнення статусу та збагачення будь-якими шляхами. Всіма цими потугами керує бажання створити в суспільстві речі, що не будуть втрачати цінності протягом тривалого часу і залишать про особу слід в історії людства, а отже, зможуть пережити смерть та розпад.

Якби нам лише вдалося усвідомити факт свого заперечення смерті і фальшивість всіх цих суспільних та культурних структур, які були нами створені, аби набути риси героїв, вивільнення цієї правди докорінно змінило б весь світ. Тоді ми би усвідомили, що існуючі соціальні та культурні структури є штучними, і що б ми тільки не робили на цій планеті, ми маємо чинити це з усвідомленням того жаху, що лежить у самій основі нашого існування.

   Чи вірні його висновки, чи ні, - вирішувати кожному особисто. Проте з огляду на те божевілля, яке править нашим суспільством сьогодні, цей апофеоз необмеженого егоїзму,  - воно без жодної тіні сумнівів може бути сприйняте як беззаперечне підтвердження його правоти.

Наше суспільство хворе, і перше завдання лікаря – показати цю хворобу. Адже саме від того як сприйме пацієнт свій недуг залежить понад половина успіху лікування.