Відчуття Пекла. Досвід Курда Юргенса

На цей раз ми порадуємо Вас описом навколосмертних переживань негативного характеру, що мало місце у свідомості відомого австрійсько-німецького актора Курда Юргенса (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D1%80%D0%B4_%D0%AE%D1%80%D2%91%D0%B5%D0%BD%D1%81) під час переживання ним клінічної смерті, коли лікарі робили складну хірургічну операцію у лікарні Хьюстона, штат Техас, США. Аби зробити заміну зношеної аорти на пластикову трубку, хірургу довелося зупинити серце. Під час проведення операції Курд Юргенс був мертвий протягом декількох хвилин. Але надамо слово самому Курду, яке було оприлюднене у книзі Жана Батиста Делакура «Відблиски потойбічного» (1974 р.):

«Відчуття добробуту, що огорнуло мене після введення пентотала, продовжувалось недовго. Невдовзі із несвідомого почало підніматись відчуття, що життя згасає. Тепер я люблю казати, що воно прийшло у той момент, коли серце перестало битися. Відчуття, що життя витікає з мене, породило у моїй душі трепіт. Понад усе я жадав втримати її, але був не в стані це вчинити. До тих пір я постійно дивився у величезний скляний купол, що був розміщений над операційним столом.

Відтепер купол почав змінюватись. Зненацька він замерехтів червоним. Я бачив викривлені обличчя, вони дивились на мене і кривлялися. Охоплений страхом, я намагався піднятись та захиститись від цих блідих примар, що присувалися все ближче.

Далі, здавалось, скляний купол перетворився у прозоре склепіння, що повільно спускалося та накривало мене. Тепер лив вогняний дощ, проте, хоча краплі були понад міру великими, проте, жодна з них не зачепила мене. Вона падали та розбризкувались навкруги, а з них виростали загрозливі язики полум’я, які лизали все навколо.

Я більше не міг уникнути моторошної правди: без сумнівно, обличчя, що заполонили цей вогненний світ, були обличчями проклятих. Мене охопив відчай, відчуття невимовної самотності та покинутості. Жах був настільки великим, що він просто душив мене, мені здавалось, що ще трохи, - і я задихнусь остаточно.

Безумовно, я був у самому Пеклі, і язики полум’я були здатні  наздогнати мене будь-якої миті.

В цей момент раптово матеріалізувався чорний людський силует, фігура почала наближатися до мене. Спершу я нечітко розрізняв її серед язиків полум’я та хмаринок червонуватого диму, проте вона швидко прояснилася. Це була жінка у чорному покривалі, струнка, з безгубим ротом, і від виразу її очей по спині пробіг крижаний холод.

Коли вона встала обличчям до мене, на мене глянули дві чорні, пусті діри. Фігура простягнула руки, і, не в змозі опиратися, я пішов за нею. Льодяний подих торкнувся мене, і я вступив до світу, заповненого слабкими звуками голосінь, хоча навколо не було ні душі.

І лише тоді, тільки тоді я запитав у фігури: хто ж вона? Голос відповів: «Я – смерть». Я зібрав всю свою силу і подумав: «Я більше не буду простувати за нею, адже я хочу жити». Чи висловив я свою думку? У будь-якому разі вона присунулась і поклала руки на мої голі груди, щоб я знову підпав під дію її магнетизму. Я відчував на шкірі крижані руки жінки, і її пусті очні ямки нерухомо втупилися в мене. Я знову сконцентрував усі думки на живому, аби уникнути смерті у цій жіночій подобі. До того я увійти до операційного відділення, я обійняв свою дружину. Тепер її образ з’явився, аби вивести мене із пекла і повернути до земного існування.

Коли Сімона (дружина) з’явилася на сцені, жінка у темному покривалі з жахливою посмішкою на безгубому обличчі беззвучно відступила. Смерть нічого не могла протиставити Сімоні, що сяяла молодістю та життям. Я відчував лише свіжість та ніжність, поки вона вела мене назад тим самим шляхом, який я щойно пройшов під дією чарів темної фігури. Поступово, крок за кроком, ми залишили страшний світ тіней та наблизилися до яскравого світла. Це сяйво вело нас далі і, нарешті, стало таким сліпучим, що почало пекти очі і мені довелося закрити їх.

Потім зненацька з’явився сильний тупий біль, що загрожував розірвати грудну клітину. Я стискав руку Сімони все міцніше і міцніше, після чого неочікувано повернувся до тями. Сімона сиділа у мене на ліжку в булому одязі медсестри. У мене ледь вистачило сили щоб слабко посміхнутися. Я зміг лише вичавити із себе одне слово; «Дякую». Ним я закінчив страшне, проте все ж зачаровуючу подорож у потойбічний світ, подорож, яку я ніколи не забуду поки живий».

Ось така розповідь. Цілком ймовірно, що саме місце та обставини формують характер навколосмертних переживань. Усвідомлення того, що тобі будуть робити складну операцію з доволі високою ймовірністю летальних наслідків не налаштовую на гармонійні думки, а навпаки, сприяє бентежному стану свідомості, що й може мати наслідком, я і за інших обставин видозміненого стану свідомості, - переживання пекла. Саме тому, психологи та психіатри сучасності б’ють на сполох про те, що хворим краще не брехати про їхній стан, а останні години свого життя слід проводити у дома, в колі родичів та близьких. Адже саме від стану свідомості  і залежить яким чином здійснити остаточний величний перехід.