Навколосмертні переживання

Намагаючись зазирнути у вічність ми неодмінно зіштовхуємось із проблемою тих джерел на яких ми можемо будувати наші уявлення і сподівання. «Блажен» той хто дотримується певної релігійної доктрини, адже він не має сумнівів щодо свого посмертного майбутнього. Без сумнівів і коливань він направляє свій погляд у тому напрямі, в якому, за твердженнями його релігії, йому слід рухатись… Чи вірні його уявлення, і чи відповідатимуть його очікуванням, - навряд чи нам зможуть переповісти достоту.

Але що ж робити тим, хто не має таких чітких установок? Що робити тим, хто огорнутий сумнівами та цікавістю? Невже немає жодного шансу виявити примарні світи потойбіччя та вже потім будувати власну мапу посмертних світів?

Цікавість і сумніви, як відомо, і є тим рушієм, що керує нашим розвитком впродовж віків. Куди вони нас заводять, - це вже питання оцінки, проте, якісь данні вони нам таки спроможні надати.

Так звідки ж, окрім продуктів масової культури, у цих безмежних обсягах кінофільмів і низькоякісної літератури, можна черпати інформацію про потойбіччя? Англомовним мешканцям дещо простіше, адже у їхніх наукових виданнях, що доволі серйозно перевіряються на достовірність, коли-не коли та з’являються статті з цікавими дослідженнями.

Нам, як представникам країни третього світу, дістатися до цієї інформації дещо складніше. Наукові видання, переважно не перекладаються, а інформація, що міститься у них з’являється у вигляді згадок для підтвердження якихось псевдо-наукових теорій, аби навіювати тремор, страх та тримати читачів у напрузі.

Джерела інформації про потойбічний світ можна розділити на кілька категорій:

1)      Священні писання. Книги, що містять кориговані протягом століть дані.  

2)      Трактування Священних писань служителями організованої релігії. Носять часто спекулятивний характер та базуються на необхідності сліпої довіри.

3)      Відомості, що збереглися в традиційних культурах. Передаються від покоління до покоління усно. На даний час настільки змішалися з іншими культурами, що втратили не лише первісну основу, але й часто пов’язуються з протилежними до себе ж.

4)      Дані отримані/передані під час психо-духовних практик чи спонтанного осяяння. Найбільш ефективні у відношенні особистого переживання, проте, мають досить суттєву складність у передачі іншим особам, що проявляється, зазвичай у скепсисі та недовірі.

5)      Дані отриманні від смертельно хворих, чи тих, чия хвороба підвела їх досить близько до смерті.

6)      Відомості, що переповідають особи, що пережили якусь аварію чи катастрофу, внаслідок якої вони находились досить близько до смерті.

7)      Інформація надана особами, що «повернулися з того світу» - яких вдалося оживити внаслідок реанімаційних маніпуляцій після того як лікарі констатували смерть.

8)      Відомості, що переповідалися особами у свідомому безпосередньо під час процесу помирання.

Наскільки б не здавалася дана тематика цікавою та актуальною для кожного, проте, узагальнених робіт на дану тему, насправді, не так уже й багато.

Першим, хто залишив нам узагальнені відомості по даній тематиці є  Альберт Хейм, професор геології, який після того як він упав зі скелі і ледь не вбився, мав досвід навколосмертних переживань і займався дослідженнями у цій сфері протягом всього залишку свого життя. Його наробки публікувалися здебільшого у наукових журналах.

Також слід відмітити Ж.Б. Делакура і його «Відблиски потойбічного», де ним було зібрано описи переживань осіб, у яких констатували короткочасну смерть.

Важливий внесок вніс психіатр Нейропсихіатричного інституту  Л. Потера із Сан-Франциско, США, який зацікавився феноменом мосту Золоті Ворота – лідеру за кількістю вчинених самогубств, та описам осіб, що вижили після невдалих спроб.

Перелік можна доповнити наступними авторами: Едвард Кларк, Карліс Осіс, Рассел Нойєс, Оскар Пфістер, Р. Хантер, В. Мунк, Абрахам Маслоу, У. Джеймс та У. Стейсі, Е. Кюблер-Росс. Реймонд А. Моуді, Уолтер Панке, Станіслав Гроф тощо.

Підсумовуючи проведені дослідження можна зробити однозначний висновок, що відчуття і переживання під час навколосмертних станів не залежать від рівня освіти, віросповідання чи переконань особи. 

Натомість, переживання таких станів справляло суттєве враження, що впливало на все майбутнє життя особи та її подальше відношення до життя.

Найчастіші навколосмертні відчуття вміщують: зустріч з родичами, ангелом-охоронцем, чи особою у світлі, яку почасти ототожнюють з Богом; відчуття польоту над власним тілом, кімнатою чи всією планетою; світло, до якого слід рухатись, і з яким можна злитися у єдине ціле (до речі, всупереч розповсюдженій думці, цей образ з’являється не завжди), злиття з усім світом та життям в цілому. Зазвичай їх у сукупності описують як стан «блаженства», і з нього не хочеться повертатись. Однак, розповсюдженими також є і негативні відчуття, що ототожнюються з пеклом – вогнем, демонічними сутностями, жінкою в чорному з пустими зіницями тощо, але також не настільки часто як, здавалося б мало бути.

Після цих відчуттів, описується якась межа, переступивши яку, особа не може повернутись. Це може бути: міст, ріка, чи просто якась умовна межа.

Як це не дивно, проте, переживання особи, здебільшого залежать саме від способу, у який відбувається помирання. І як тут не згадати індіанців майя, які стверджували те саме?

Переживання власного життя як у зворотному напрямі (від кінця до початку), так і у прямому (від народження до часу переживання) здебільшого трапляється під час аварій, катастроф, катаклізмів.

Негативні переживання (на кшталт, пекла) – переважають у описах осіб, смерть яких трапилась на операційному столі чи у лікарні.

Всі інші відчуття та стани можуть відчуватися як водночас, так і у комбінаціях, чи по одинці. В принципі, дослідники здебільшого сходяться на тому, що взагалі неможливо передбачити видіння та відчуття особи заздалегідь, - настільки вони індивідуальні та неповторні, що їх можна віднести до особливостей «ландшафту» психіки конкретної особи.

На сьогоднішній день, існує доволі сильна ідеологічна боротьба між біологами та психологами стосовно пошуку причин та пояснень цих «надзвичайних» станів. Перші намагаються пояснити все «особливостями відмирання різних ділянок мозку» та «захисними станами організму», виділенням відповідних нейротрасміттерів. Проте, останні – успішно відкидають їхні аргументи. І ця боротьба має місце не лише у площині навколосмертних станів. Останнім часом таке протистояння призвело до появи посередницької дисципліни, що зветься нейропсихологією.

Більш детальне розкриття та опис навколосмертних станів буде надано згодом, так само як і гіпотези «воюючих» сторін щодо їх пояснення.

Слідкуйте за нашими подальшими публікаціями.

ЦПР «Свідомий Перехід»